Образ жінки-матері в українській літературі

Мама… Найтепліше, найсвятіше слово для кожної людини. Мама — це символ любові і ласки, ніжності і найвірнішого кохання. І тому не дивно, що найтепліші, найщиріші слова присвячують письменники і поети матерям. Образ жінки-матері в українській літературі, починаючи з народнопісенної творчості, став одним із найпоширеніших смислових концентрів, прикметою національної ідентифікації. Ідея матері в українській літературі XX століття: «Я (романтика)», «Мати» Хвильового, «Скорбна мати» Тичини, «Мати» Косинки, «Марія» Самчука. А як не згадати великого Тараса Шевченка! Жінка, жіноча доля займали в його творчості одне з провідних місць. І слова, винесені в назву твору, говорять про безмежне трепетне почуття до Матері, що дає життя, матері, що є символом добра на землі.  Симоненко А.В. поєднав два вічні символи любові — Вітчизну і Матір у вірші «Лебеді материнства». Багато поезій присвятив матері і Борис Олійник. Яскраво і високо художньо розкрита тема любові до матері, непоправного болю утрати, вірності її світлій пам’яті у вірші «Мамо, вечір догоря.,.». Інший поет, Дмитро Павличко, на все життя зберіг «згорточок старого полотна» і «вишите… життя на ньому». Колись, проводжаючи в далеку дорогу, дала йому мати вишивану сорочку як заповіт вірності рідній землі.  Ставлення кожної дитини до мами – це своєрідний індикатор ставлення людини до життя.