Образ жінки-матері в українській літературі
Мама… Найтепліше,
найсвятіше слово для кожної людини. Мама — це символ любові і ласки, ніжності і
найвірнішого кохання. І тому не дивно, що найтепліші, найщиріші слова
присвячують письменники і поети матерям. Образ жінки-матері в українській літературі,
починаючи з народнопісенної творчості, став одним із найпоширеніших смислових
концентрів, прикметою національної ідентифікації. Ідея матері в українській літературі XX
століття: «Я (романтика)», «Мати» Хвильового, «Скорбна мати» Тичини, «Мати»
Косинки, «Марія» Самчука. А як не згадати великого Тараса Шевченка! Жінка,
жіноча доля займали в його творчості одне з провідних місць. І слова, винесені
в назву твору, говорять про безмежне трепетне почуття до Матері, що дає життя,
матері, що є символом добра на землі. Симоненко А.В. поєднав два вічні символи
любові — Вітчизну і Матір у вірші «Лебеді материнства». Багато поезій
присвятив матері і Борис Олійник. Яскраво і високо художньо розкрита тема
любові до матері, непоправного болю утрати, вірності її світлій пам’яті у вірші
«Мамо, вечір догоря.,.». Інший
поет, Дмитро Павличко, на все життя зберіг «згорточок старого полотна» і
«вишите… життя на ньому». Колись, проводжаючи в далеку дорогу, дала йому мати
вишивану сорочку як заповіт вірності рідній землі. Ставлення кожної дитини до мами – це своєрідний
індикатор ставлення людини до життя.
