Ювіляри - 2020
29 липня – 140 років з дня народження
українського прозаїка Володимира Винниченка. Його творчість - яскраве, неповторне явище української
літератури. Талант Винниченка Михайло Коцюбинський назвав «дорогим скарбом
нашого народу». Ось цікаві факти
про Володимира Винниченка. Про цього письменника варто дізнатися більше, бо
його літературна спадщина — золотий фонд України. Появу перших його творів
вітали Іван Франко і Леся Українка. Тут розповідається про те, що, зазвичай, не пишуть у підручниках. У
гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили
його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. “Тебе
в чиновники готують, а не в свинопаси”, — намагалися знущатися вони над
однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.Володимир Винниченко планував
емігрувати з Франції у США. Навіть подав документи на отримання візи.
Він хотів влаштовувати там виставки своїх картин і читати лекції з літератури.
Однак прихильники Петлюри повідомили в американське посольство компрометуючі
дані на колишнього голову Генерального секретаріату, звинувативши його мало не
в більшовизмі. В результаті Володимир Кирилович візу на в’їзд у
США так і не отримав.Володимир Винниченко був
переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.Батько Володимира
Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із
Криму і Півдня України.
Літературні твори В. Винниченка були досить
широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”,
“Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох
європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого
Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини
демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.У СРСР Винниченка вважали
пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне
видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі,
Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви,
Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К.
Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з
драматургом з приводу нових постановок.Володимир Винниченко завжди був
гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час
переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника
повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості.
Однак в листі до ЦК РКП від 20. 09. 1920 року він сміливо викладає свою
позицію: “Коли у мене
на очах топтали портрети Шевченка, коли лайкою поминали ім’я мого краю, і коли
це ж (тільки в більш пристойних формах) робили не прості солдати, а
відповідальні партійні діячі більшовизму, я з болем усвідомив, що і більшовики…
так само нечесні, непослідовні і старі, як перший-ліпший російський
чорносотенець”.
Немає коментарів:
Дописати коментар